Проходят дни, недели, и в этом мире всё меньше
остаётся места для чистых сердец, не съеденных
глобальными изменениями в структуре общепринятого
развития, мир почти уже сдох...
Я прибавляю часы к количеству прожитых дней.
Вычитаю из жизни ненадежных людей.
Всегда держу в руке, полученную сумму,
Чтоб не терялось время, пока никто не умер.
Я верю в свои мечты.
Не жгу мосты.
Не прячу голову в кусты,
Когда проблемы непросты.
Мои помыслы и руки чисты. Без дури.
Я знаю, всё будет хорошо, пока никто не умер.
Жизнь будет. Будут жить люди.
Будут перспективы.
Пока будут силы.
Пока все мы будем живы.
Пока не одуреем от наживы,
Зависти едкой, золота блеска
И чужих костей отрезков.
Пока не начнет заменять совесть выгода.
За жизнь не будет обидно.
Бед не будет видно.
Пока нам всем не стыдно
За то, что мы есть.
Пока никто не умер.
Пока мы все еще здесь.
Жизнь продолжается, пока никто не умер.
Всё будет хорошо, ведь пока никто не умер.
Мечты сбываются, если на них хватает времени,
А времени хватает до тех пор, пока никто не умер.
Ты хочешь знать как мои дела? пока никто не умер.
Пока еще я не коплю на похороны суммы.
Печетесь о моем здоровье? Не дождетесь!
Я слишком жаден до всего, что вижу рядом. Я любопытен.
Я не врубаю в общий ход событий.
Как можно так? Не понимаю. Объясните!
Насколько надо быть глухим, чтобы не видеть тех,
Кто заглушает криками о помощи твой смех.
Насколько надо быть коварным, чтобы ударом в спину
Лишить всего того, кто помогал тебе как сыну.
И делать вид потом, что всё нормально, всё в порядке.
До той поры пока на пятки смерть не наступает.
Жизнь продолжается, пока никто не умер.
Всё будет хорошо, ведь пока никто не умер.
Мечты сбываются, если на них хватает времени,
А времени хватает до тех пор, пока никто не умер.
Наши дня пропитаны
Истинами избитыми.
Обычаями набычаными.
Гнёздами свитыми
Из морали, побитой молью,
Жевачки, сплетен.
Каждый день новая ячейка в решетке клеток.
Слышим звон.
Толи крик, толи стон, толи что?
Видим, что блестит, но знаем, это - не золото.
Раны колотые внутри.
Снаружи резанные.
Резвые и бесполезные, куда полезли-то?
Сами спешим под лезвие.
Делать нечего?
В грош не ставим, что досталось, жизнь человечью.
Мечемся, как меченные.
Ищем, где ветер дует.
И смеемся до тех пор, пока никто не умер.
Жизнь продолжается, пока никто не умер.
Всё будет хорошо, ведь пока никто не умер.
Мечты сбываются, если на них хватает времени,
А времени хватает до тех пор, пока никто не умер.
До тех пор, пока
У меня есть хоть одна рука,
Любому укажу ту сторону, где доля нелегка.
Не потому что больше по жизни,
Но потому что ненавижу молчаливых спин!
Вы видите грязь и копоть, мразь и похоть.
Но не хотите думать, что и вы в крови по локоть.
И вам бывает плохо, но не так, чтоб замечать,
Как одной рукой даете, продолжая второй брать.
Проще врать себе, чем пробовать понять,
Насколько сложно всё, продажно всё, невозможно всё!
Ведь жизнь прекрасна и легка лишь до той поры, пока
Все сыты и довольны своей судьбой.
Жизнь продолжается, пока никто не умер.
Всё будет хорошо, ведь пока никто не умер.
Мечты сбываются, если на них хватает времени,
А времени хватает до тех пор, пока никто не умер.
Хм.. Что вы знаете про Винницу???
Лично я очень мало. Только то, что там в лесах есть Бункер Гитлера, институт им. Пирогова, там есть пельменная фабрика и очень много яблок...
Помимо всего этого там есть НВЦ ВСО "Винницэлектротехнология", где мне предстоит быть следующие ТРИ недели и злачное место "Вишенка", про которое складывают легенды все, кто там побывал...
Це певно ідіотизм.. або певна форма шизофренії, але така думка чому прийшла до моєї голови близько поршої години ночі...
З курсу біології відомо, що більшість тварин на цій планеті не вміюсь розрізнювати кольори, тобто життя для них чорно-біле...
То може їх і нема тих кольорів???
Може життя навколо нас дійсно чорно-біле або навіть сіре, а всі ці кольори ми придумали самі? Можливо людству на певному етапі життя набридло бачити тільки чорне та біле і воно вигадало веселку.. такий собі елементарний набір кольорів, які у певних комбінаціях відтворюють різні віддтінки і гами..
Отак і наші предки захотіли, щоб трава була зеленою, небо синім і так далі.. А все це зберіглося у нашій генетичній пам'яті..
Тому що, якщо мислити логічно, наш мозок аналізує всю інформацію, яка до нього потрапляє і дає відповіді всім органам чуття (Простий приклад, якщо людині затулити ніс та очі і дати шматок м'яса, вона не зможе відчути його смак).
Так і з кольором, його просто нема, а генетична пам'ять просто каже, що так все виглядає красивіше і такий світ приємніше сприймати..
Тому що ми, як більш розвинені істоти, не змогли б довго жити у сірому...
P.S. Нагадую, це всього навсього опівнічний брєд.. тому не слід його сприймати серйозно...
Намагаючись проаналізувати все, що відбувається навколо інколи стає не зрозуміло, а куди ми рухаємося?
Чи є це все дорогою до певного порядку, чи ще один з проявів хаосу?
Ми створили навколо себе цілу мережу.. Інтернет, мобільні тедефони, супутниковий зв'язок і телебачення, електричні мережі, по яким тече струм як кров по тілу людини.
А що станеться, якщо одного дня це все зникне? Якщо якоїсь миті перестануть працювати всі наші приймачі і транслятори... Коли замість звичної картинки на екрані ми побачимо чорноту.. пустош.. таку гіпнотизуюче-лякаючу як у фільмах жахів.
Коли людина втрачає кров, вона помирає... То що чекатиме цього "звіра", коли Він раптом втратить кров?
Боюся, ми приречені. Ми так звикли до всього цього, що просто не уявляємо свого життя без інтернету і мобільного зв'язку, світла, яке з'являється при натисканні однієї кнопки.. та іншого.
"Монстр", якого ми створили, перестав бути контрольованим. Тепер все змінилося Він більше не залежить від нас. Тепер все навпаки і ми стали залежними від Нього.
Тому все, зо ми створюємо ми приносимо Йому в жертву, що Він не розгнівався і не покинув нас. Він перетворився на нашого ідола...
Намалюй світ на клаптику паперу! Що там можна побачити?
Щасливі люди, посмішки на обличчях, татусі з матусями пестять своїх дітей... Вони так і залишилися із посмішками в ту саму мить. коли зникало все, що вони люблять! Шкода, краще б вони кричали...
В цей день Чорнобіль знищив їх мрії.
Вітаю тебе, "мій друже", з наступним "днем народження"... Ми пам'ятитемо...
І ще... Хотів би відвідати Прип'ять, я гадаю мені це потрібно.. Це треба бачити..
Шукати мрії, бо там їх хтось загубив і залишив... Можливо вони потрібні цим людям.